Дякуємо за підписку!
Включають:
Загальний аналіз сечі – це один з традиційних аналізів кожної лабораторії медичного закладу. Перш за все, лабораторний аналіз сечі дозволяє виявити захворювання органів сечовидільної системи.
Крім того, це дослідження разової ранкової порції сечі, що включає визначення фізичних (колір, прозорість, питома вага), хімічних (pH, вміст білка, глюкози, ацетонів, уробіліногену, білірубіну, гемоглобіну, нітритів та лейкоцитарної естерази), а також оцінку якісного й кількісного складу елементів сечового осаду (епітелій, лейкоцити, еритроцити, солі, слиз й т.і.), дозволяє виявити захворювання інфекційно-запального характеру, як-от гломерулонефрит (запалення ниркових клубочків), пієлонефрит (запалення ниркових лоханок), цистит (запалення сечового міхура).
Загальний аналіз крові обов`язковий під час усебічного дослідження організму, і, незважаючи на відсутність явних симптомів, дозволяє установити слабу ланку, і те, з чим організм не справляється; він відіграє важливу роль у визначенні діагнозу й призначенні коригування лікування, а також у визначенні стадії захворювання. Одними з найбільш поширених симптомів, що вимагають уточнення діагнозу, або виявлення причини його виникнення, є:
D-димер (Фрагмент розщеплення фібріну) – це білковий фрагмент, що утворюється коли розчиняється кров`яний згусток, який утворюється під час зсідання крові. Він являє собою маркер тромбоутворення, оскільки під час цього процесу з утворенням тромбів починається і їхнє розчинення з утворенням D-димерів.
Коагулограма (гемостазіограма) – це комплексне дослідження гемостазу, що дозволяє оцінити стан різних ланок систем крові та виявити ризик гіперкоагуляції (надмірного зсідання) або гіпокоагуляції (кровотечі).
Тромбиновий час (ТЧ) – це один з показників, що характеризує процес утворення фібрінового тромбу. Тест використовується для контролю системи зсідання крові у разі лікування гепарином, фібрінолітиками (препарати для швидкого розчинення тромбів, застосовуються лише в стаціонарах).
Аналіз крові для визначення групи крові + резус-фактор – аналіз крові, що допомагає визначити групу крові та резус-фактор людини, щоб переконатися, що в екстреній ситуації, у разі переливання була наявна кров потрібної групи. Також визначення групи крові + резус-фактора важливе для вагітності.
В організмі людини, окрім клітин і плазми крові, є унікальне поєднання антигенів (близько 250), що перебувають на поверхні еритроцитів. Антигени об’єднуються в порядку 30 антигенних систем. Найважливіші системи – АВ0-система й система резус-фактора (особливий білок аглютиноген).
АВ0-система визначає 4 групи крові, тоді як система резус-фактора дає визначення 2 значень – негативного (Rh -) і позитивного (Rh +).
Глюкозо-толерантний тест — лабораторний тест, що застосовують для виявлення цукрового діабету та переддіабетичного стану.
Дослідження рівня глюкози в крові під час проведення глюкозо-толерантного тесту проводять в кілька етапів. Перший забір крові роблять натщесерце, після цього пацієнт приймає 75 г. сухої розчиненої у склянці води глюкози. Через годину і через дві години після прийому глюкози роблять забір крові для визначення концентрації глюкози.
Інсулінорезистентність — стійкість до метаболічних ефектів інсуліну, включаючи його супресивні ефекти на ендогенну продукцію глюкози, стимулююча дія на периферичне поглинання глюкози і синтез глікогена.
Антирезусні антитіла виробляються в крові резус-негативної людини у відповідь на антигенну стимуляцію білком резус-фактору під час переливання резус-негативному донору резус-позитивної крові або в період вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом.
У разі розвитку резус-конфлікту між матір’ю і плодом антитіла матері проникають через плаценту і руйнують еритроцити дитини, що приводить до підвищення рівня білірубіну в крові плода, пошкодження нервових клітин спинного і головного мозку, анемії, гепатоспленомегалії.
Аланінамінотрансфераза (АЛТ) – фермент, що є у всіх клітинах організму, а особливо в печінці й нирках, а також у серці та м’язах. У лабораторній діагностиці аналіз крові на АЛТ використовують для діагностики й оцінки ефективності терапії захворювань печінки, рідше — серця та підшлункової залози.
Аспартатамінотрансфераза (АСТ) – фермент, що бере участь в обміні амінокислот. Він є в клітинах майже всіх органів, але більше за все — у серцевому м’язі та печінці; менша його кількість також є в м’язах, нирках, головному мозку та еритроцитах.
Щоб визначити розташування патологічного процесу, активність ферменту АСТ в крові зазвичай визначають разом з ферментом АЛТ. У разі підвищеної концентрації одного або обох з них розраховують співвідношення АЛТ/АСТ — коефіцієнт де Рітіса. Він дозволяє опосередковано свідчити про те, в якому з органів виникло пошкодження.
Важливо! Під час вагітності активність АСТ може знижуватися.
АСТ і АЛТ вважаються двома найбільш важливими показниками пошкоджень печінки, хоча АЛТ більш специфічний, ніж АСТ. У деяких випадках АСТ напряму зіставляється з АЛТ і вираховується їхнє співвідношення (АСТ/АЛТ). Його можуть використовувати для виявлення причин пошкодження печінки.
Альбумін — це основний білок крові, що виробляється в печінці людини. Зміни співвідношення окремих білкових фракцій у крові часто дають лікарю більш значиму інформацію, ніж просто загальний білок. Визначення альбуміну використовують для діагностики захворювань печінки та нирок, ревматичних, онкологічних захворювань.
Біохімічний аналіз крові альбуміну може показати деяке зниження вмісту білка в крові вагітної жінки під час лактації та у тих, хто курить.
Підвищений альбумін в крові трапляється у разі зневоднення.
Альбуміни забезпечують близько 80% онкотичного тиску плазми. Саме альбуміни легко втрачаються із сечею у разі захворювання нирок. Тому вони відіграють велику роль у зниженні онкотичного тиску у разі таких захворювань, що призводить до розвитку набряків.
Альфа-Амілаза (амілаза, діастаза) – це фермент, який бере участь у розщепленні складних вуглеводів у травному тракті. Під його впливом крохмаль, глікоген та інші вуглеводи розпадаються до мілких, як глюкоза, що засвоюються у кишківнику.
Ця речовина переважно синтезується у підшлунковій та слинних залозах, міститься у травному тракті, з організму виводиться нирками, тому в разі підвищення її концентрації у крові підвищується також її рівень у сечі.
Визначення активності ферменту використовують для діагностики гострих панкреатитів та загострення хронічних панкреатитів. Причинами його підвищених показників є також захворювання слинних залоз, новоутворень підшлункової залози. Діастаза у невеликій кількості міститься у кишківнику та печінці, тому захворювання цих органів також супроводжуються підвищенням активністю загальної амілази.
Дослідження рівня загального білка в крові – один з основних тестів для оцінки білкового обміну в організмі людини. Аналіз визначає концентрацію в крові всіх видів білка, які циркулюють в організмі людини.
Альфа амілаза крові визначається за допомогою біохімічного аналізу.
Визначення рівня загального білка в крові рекомендується в якості скринінгового обстеження для пошуку порушень обміну вуглеводів, білків, жирів та мікроелементів, що відображається на функції печінки, підшлункової залози, нирок і т. д. Зміна концентрації загального білка в крові може вказувати на неправильне харчування, наявних гострих та хронічних запальних захворювань, онкологічних процесів.
Білірубін – кінцевий продукт розкладення гемоглобіну в крові. Це жовтий пігмент, що утворюється в кістковому мозку та селезінці в результаті розпаду еритроцитів, є компонентом жовчі. Визначення його рівня є одним з показників біохімічного аналізу крові.
Загальна кількість білірубіну (прямого й непрямого) називається білірубін загальний. Його рівень від статі не залежить, у чоловіків та жінок він однаковий.
Білірубін – жовчний пігмент, що утворюється в процесі розпаду деяких білків (наприклад, гемоглобіну) в селезінці, потім потрапляє в печінку, де зв’язується з глюкуроновою кислотою й виділяється з організму.
Білірубін – жовчний пігмент, що утворюється в процесі розпаду деяких білків (наприклад, гемоглобіну) в селезінці, потім потрапляє в печінку, де зв’язується з глюкуроновою кислотою та виділяється з організму.
Лужна фосфатаза – фермент, що є у всіх органах і тканинах організму. Особливо багато її в печінці, жовчних протоках, кістках, слизовій оболонці кишківника. У сироватці крові переважають два типи лужної фосфатази: кісткова (скелетна) і печінкова.
У кістковій тканині лужна фосфатаза утворюється в остеобластах – спеціальних клітинах, що беруть участь у формуванні та оновлені кістки. Якщо збільшується активність цих клітин, рівень лужної фосфатази в крові збільшується.
Лужна фосфотаза, що є в клітинах печінки та жовчновивідних шляхах, прискорює в них певні біохімічні реакції. У разі пошкодження та руйнування клітин цей фермент потрапляє в кров. У нормі певна активність лужної фосфатази в крові є завжди, оскільки частина клітин постійно оновлюється. Якщо руйнується багато клітин, наприклад, у разі вірусного або токсичного ураження печінки, вона може досить значно збільшуватися. Рівень лужної фосфатази у разі порушення відтоку жовчі, наприклад, за наявності каменів у жовчних протоках.
Гамма-глютамілтранспептидаза – фермент (білок) печінки та підшлункової залози, активність якого в крові збільшується у разі захворювань печінки та зловживання алкоголем.
Креатинін це кінцевий продукт обміну білків, що бере участь в процесі отримання енергії під час м’язових скорочень. Він утворюється в печінці, а потім виділяється в кров. У здоровому організмі цей процес проходить постійно, тому рівень креатиніну в крові достатньо стабільний і визначається, зазвичай, обсягом м’язової маси. Так вміст креатиніну в крові у чоловіків вище, ніж у жінок, а в дітей цей показник в крові змінюється залежно від їхнього віку. Концентрацію креатиніну в сироватці або плазмі крові визначає біохімічний аналіз крові на креатинін.
Показання до призначення аналізу: діагностика стану нирок; захворювання скелетних м’язів.
Сечовина – це основний продукт розпаду білків, що містить азот. Її виробляє печінка, у процесі її синтезу знешкоджується аміак. З організму виводять переважно нирки.
Визначення рівня сечовини в крові активно використовується для діагностики захворювань, для спостереження за тим, як вони протікають, застосовують під час оцінки складності патологічних процесів та ефективності призначеного лікування.
Рівень сечовини в крові залежить не тільки від патологічних факторів, але й від фізіологічних (фізичного навантаження, характеру харчування тощо), а також від прийому лікарських препаратів.
Вміст сечовини визначає біохімічний аналіз крові. Щоб показник був більш достовірним, забір крові з вени рекомендується робити зранку натщесерце.
Сечова кислота – один з кінцевих продуктів метаболізму білків в організмі. Сечову кислоту повністю виводять нирки, однак у разі надлишку можливо утворення кристалів уратів, що можуть відкладатися в суглобах, підшкірній клітковині, нирках. Цей процес лежить в основі такого захворювання як подагра, тому визначення кількості сечової кислоти в крові і в сечі є обов’язковим для її діагностики. Окрім подагри, підвищення концентрації сечової кислоти буває у разі сечокам’яної хвороби, інших захворювань нирок, що протікають з нирковою недостатністю, деяких гострих інфекціях (пневмонія, рожисте запалення, туберкульоз), а також у разі захворювань крові (В12- дефіцитна анемія, лейкоз), псоріазу, декомпенсованому цукровому діабеті, складних ураженнях печінки, зловживання алкоголю.
Ліпопротеїни високої щільності – з’єднання, що складається з ліпідів (жирів) і білків. Вони забезпечують перероблення й виведення жирів з організму, тому їх називають “хорошим холестерином”.
Ліпопротеїни низької щільності – основні переносники холестеролу (холестерину) в організмі. Холестерол, що входить в їхній склад, вважають “шкідливим”, оскільки за його надлишку збільшується ризик появи в артеріях бляшок, що можуть призводити до їхньої закупорки та спричинити інфаркт або інсульт.
За своєю природою холестерин – це ліпофільний спирт. Організм людини отримує холестерин не лише з харчових продуктів. Печінка, наприклад, також синтезує холестерин для потреб нашого організму і є основним джерелом цієї речовини.
Більша частина холестерину в організмі не перебуває у вільному стані, а зв’язана з особливими білками – ліпопротеїнами й утворює ліпопротеїдні комплекси.
Тригліцериди – це жири, що є основним джерелом енергії для організму. Більша частина тригліцеридів міститься у жировій тканині, однак частина з них є в крові, забезпечуючи м’язи енергією. Після їжі рівень тригліцеридів збільшується, оскільки організм перетворює енергію, що зараз не потрібна, у жир. Тригліцериди всмоктуються в кишківнику і, транспортуючись через кров, відкладаються у жировій тканині про запас. Між прийомами їжі вони спалюються, вивільняючи енергію для організму.
Аналіз на глікований гемоглобін (A1c) допомагає оцінити середній вміст глюкози в крові за останні 2-3 місяці.
Гемоглобін – це білок, що є всередині червоних кров’яних клітин (еритроцитів), який переносить кисень. Існує кілька типів нормального гемоглобіну, крім того, ідентифікованого багато аномальних різновидів, хоча форма, що переважає – це гемоглобін А, що складає 95-98% від загального гемоглобіну. Гемоглобін А поділяється на кілька компонентів, один з яких А1с. Частина глюкози, що циркулює в крові спонтанно зв’язується з гемоглобіном, утворюючи так званий глікований гемоглобін. Чим більше концентрація глюкози в крові, тим більше глікованого гемоглобіну. З’єднавшись з гемоглобіном, глюкоза залишається “в зв’язці” з ним до самого кінця життя еритроцита, тобто 120 днів. З’єднання глюкози з гемоглобіном А називається HbA1c або A1c. Глікований гемоглобін утворюється в крові й зникає з неї щоденно, оскільки старі еритроцити гинуть, а молоді (ще не гліковані) займають їхнє місце.
Ц-реактивний білок (СРБ) – чутливий елемент крові, що швидше за інші реагує на пошкодження тканин. Будучи білком швидкої фази, він виробляється в печінці й стимулює імунну відповідь на запальний процес. Норма здорової людини – відсутність СРБ у сироватці крові. Його концентрація швидко й багатократно збільшується, якщо в організм проникла паразитарна або бактеріальна інфекція, почав розвиватися запальний процес, з’явилися новоуторення.
Кальцій – основний мінеральний компонент кісток. 99% кальцію в організмі це структура кісток та зубів, інша частина − в інших органах і тканинах. Кальцій впливає на обмін речовин, він необхідний для скорочення скелетних м’язів і серця, для передачі нервового імпульсу, для нормального зсідання крові. З’єднання кальцію посилює стійкість організму до зовнішніх несприятливих факторів, зокрема до інфекцій.
Кальцій крові представлений трьома фракціями: іонізований, зв’язаний з білками і той, що входить в склад різних комплексів. Кальцій загальний — це загальна кількість усіх його фракцій.
За умови нестачі кальцію, збільшується нервово-м’язова збудженість, що може проявлятися як судоми м’язів, поколюваннями та свербіння шкіри; пом’якшується кісткова тканина; порушується зсідання крові.
Фолієва кислота (вітамін В9) отримала свою назву від латинського слова folium, що означає листок. Це можна пояснити тим, що її велика кількість міститься в листовидних овочах (салат, шпинат, листя буряка тощо). Цей вітамін організм використовує для процесів кровотворення і нормального синтезу ДНК, необхідного для волосся (прискорює їхній ріст, попереджає облисіння).
Іонізований кальцій грає важливу роль в організмі, оскільки надає уявлення про активний кальцій, доступний для тканин. Кальцій є найпоширенішим та одним з найважливіших мінералів в організмі. Він важливий для забезпечення клітинних сигналів, правильного функціонування м’язів, нервів і серця. Кальцій необхідний для зсідання крові та має вирішальне значення для формування, щільності та підтримання кісток та зубів. Тест на іонізований кальцій складніший, ніж тест на сироватковий кальцій. Аналіз на іонізований кальцій потребує особливої обробки зразку крові та спеціального обладнання.
Вільний b-ХГЧ — біохімічний маркер (у пренатальній діагностиці), що використовують під час скринінгу I та II триместрів вагітності для оцінки ризику трисомії 21 (синдрому Дауна) та трисомії 18.
Дослідження концентрації вільної b-субодиниці ХГЛ використовують для діагностики та моніторингу трофобластних захворювань та деяких тестикулярних пухлин, у результаті яких вміст вільної b-субодиниці ХГЛ підвищено.
PAPP-A – високомолекулярний глікопротеїн (м.в. близько 800 кДа). Під час вагітності виробляється у великій кількості трофобластом й поступає в материнську систему циркуляції, концентрація його у сироватці крові матері збільшується з тим як строк вагітності збільшується. За біохімічними властивостями PAPP-A відносять до металопротеазів. Він має здібність розщепляти один з білків, що сполучає інсуліноподібний фактор росту. Це викликає підвищення біодоступності інсуліноподібного фактору росту, що є важливим фактором розвитку плода під час вагітності. Передбачається, що РАРР-А бере участь також у модуляції імунної відповіді материнського організму під час вагітності. Аналогічний білок у малих концентраціях є також в крові чоловіків та невагітних жінок. Фізіологічну роль РАРР-А продовжують досліджувати.
HbA1C – біохімічний показник крові, що відображає середній вміст глюкози в крові за період до 3 місяців (оскільки утворюється в результаті неферментативного приєднання глюкози до гемоглобіну еритроцитів, період життя яких 100-120 днів). Внаслідок реакції утворюється кілька варіантів гліколізованих гемоглобінів. Форма HbA1c кількісно переважає і дає більш тісну кореляцію зі ступенем вираженості цукрового діабету. Є в крові і в здорових людей.
Ревматоїдний фактор (РФ) представляє собою групу аутоантитіл, що реагує на часточки, які потрапляють в кров з уражених суглобів. Під впливом бактерій, вірусів, інших внутрішніх факторів білок змінює свої властивості, а імунна система людини, що сприймаючи його як чужорідну часточку, починає активно виробляти антитіла, які і виявляють в лабораторіях, тобто визначають РФ.
Трийодтиронін (Т3) – один з двох головних гормонів щитоподібної залози, основною функцією якого є регуляція енергетичного та пластичного обміну в організмі. Загальний трийодтиронін – це сума двох фракцій: зв’язаної і не зв’язаної з білками плазми крові.
Трийодтиронін вільний це гормон щитоподібної залози, який виробляють її фолікулярні клітини. Він стимулює поглинання кисню тканинами і синтез у печінці вітаміну А, знижує концентрацію холестерину в крові, підвищує екскрецію кальцію, прискорюючи обмін білка.
У жінок гормон трийодтиронін має більш низьку концентрацію, ніж у жінок. Його рівень залежить і від віку, так, у дітей до 11-15 років він досягає рівня дорослих. Після 65 років гормон FT3 починає знижуватися.
Під час вагітності нормою вважають понижений рівень цього гормону, який відновлюється після пологів.
Тироксин (Т4) – один з двох головних гормонів щитоподібної залози, основною функцією якого є регуляція енергетичного і пластичного обміну в організмі. Загальний тироксин – це сума двох фракцій: зв’язаний і не зв’язаний з білками плазми крові.
Тироксин вільний (FT4) – біологічно активна частина загального тироксину, гормону, що регулює енергетичний і пластичний обмін в організмі. Тироксин є одним з основних гормонів, що синтезує щитоподібна залоза – на його долю припадає до 90% від загальної кількості гормонів, що вона виробляє.
Т4 є у крові у вільному або зв’язаному з білками (глобулінами) виді, але зв’язується основна кількість тироксину, а вільним залишається лише близько 0,1%. Вільний Т4 дозволяє оцінити функцію щитоподібної залози незалежно від концентрації білків у крові, які його зв’язують.
Щитоподібна залоза невеликого розміру і має форму метелика. Вона виробляє гормони (тироксин, трийодтиронін), які відіграють важливу роль у регулюванні нормального росту, розвитку, обміну речовин, температури тіла і кровотоку. Гормони щитоподібної залози впливають також на метаболізм жирів, білків та вуглеводів, підтримання водного та електролітного балансу, м’язової сили та емоційного статусу.
ТТГ виробляє гіпофіз – залоза мозку, що розташована в кістковій кишені, яка називається турецьким сідлом, і керує роботою щитоподібної залози. Коли рівень тиреоїдних гормонів в організмі низький, гіпофіз продукує більше ТТГ. І навпаки, коли рівень гормонів щитоподібної залози високий, гіпофіз виробляє менше ТТГ.
Пролактин – гормон, який в організм виділяється передньою долею гіпофізу. Його біологічну форму називають мономірним пролактином. Найвищий рівень фіксується рано вранці, упродовж дня він поступово знижується і до вечора досягає мінімуму.
Жіночому організму пролактин необхідний для протікання пологів, вигодовування грудьми. Однак чоловікам він теж потрібен. Ось за що відповідає цей гормон у чоловічому організмі:
Якщо аналіз пролактин у чоловіків вище норми, то це може призвести до небажаних порушень, зокрема безпліддя, ожиріння, зниження життєвого тонусу тощо.
У чоловічому організмі кількість пролактину прямо зв’язана з кількістю естрадіолу, вони натомість напряму пов’язані з тестостероном: більше вироблення естрогену й пролактину – нижче тестостерону, і навпаки.
Гіпофіз людини виділяє кілька видів статевих гормонів: пролактин, фолікулостимулювальний гормон й лютенізуючий гормон (ЛГ). Останній забезпечує нормальне функціонування статевих залоз та вироблення статевих гормонів як у жінок, так і у чоловіків.
У жінок ЛГ впливає на жовте тіло і клітини оболонки яєчника, активізуючи синтез прогестерону, естрогенів та стимулюючи овуляцію. У чоловіків концентрація цього гормону постійна: він підвищує рівень тестостерону, що відповідає за дозрівання сперматозоїдів.
Здати аналіз на ЛГ рекомендують у випадку чоловічого і та жіночого безпліддя, передчасному статевому дозріванні, а також під час гормональної терапії для індукції овуляції.
Результати аналізу використовують для оцінки функціонального стану репродуктивної системи та для діагностики безпліддя.
Фолікулостимулювальний гормон (ФСГ) виробляє гіпофіз. В організмі він регулює роботу статевих залоз, а саме: сприяє утворенню і дозріванню сперматозоїдів, яйцеклітин, впливає на синтез естрогенів (статевих жіночих гормонів).
У чоловіків цей гормон активує ріст сім’явивідних канальців і сім’яників, підвищує рівень тестостерону в крові.
У жінок же він впливає на формування фолікула. Коли він досягає свого максимального рівня, відбувається овуляція.
Відхилення від норми ФСГ є симптомом захворювань в організмі жінки або чоловіка.
Прогестерон – природний стероїдний гормон, що синтезується в яєчниках, яєчках, у корі наднирників, під час вагітності – в плаценті.
Він попередник статевих гормонів та кортикостероїдів.
Жінкам прогестерон необхідний для того, щоб вони могли успішно виносити й народити дитину. Гормон забезпечує сприйнятливість ендометрія до заплідненої яйцеклітини, її імплантації та розвитку. У I триместрі вагітності прогестерон підвищує поріг збудження м’язових волокон матки, що сприяє виношуванню вагітності. У II й III триместрах високий рівень прогестерону гальмує скорочення матки.
Прогестерон забезпечує здатність імунної системи материнського організму переносити вплив антигенів плода, що сприяє збереженню вагітності.
Естрадіол (Е2) – основний естроген жіночого організму. Утворюється в яєчниках (у чоловіків в яєчках) і корі наднирників. Естрадіол забезпечує розвиток первинних та вторинних жіночих статевих ознак (збільшення грудей, ріст волосся за жіночим типом на лобку, розвиток клітора та статевих губ, проліферацію, ороговіння та злущування епітелію піхви, розвиток підшкірної жирової клітковини за жіночим типу, жіночний голос тощо), забезпечує нормальне функціонування жіночого організму. Також забезпечує пружність шкіри, здоровий вид волосся, перешкоджає виведенню кальцію з організму. Рівень Е2 змінюється впродовж менструального циклу: досягає піку перед овуляцією, потім його рівень помітно зменшується.
Аналіз крові на естрадіол Е2 — базовий тест для оцінки стану жіночого організму. Дозволяє оцінити стан яєчників у разі порушень менструального циклу, безпліддя, клінічних ознаках гіпо- та гіперестроген, застосовується для контролю індукції овуляції яєчників. Зазвичай призначається у комплексі з іншими гормонами.
Тестостерон – це гормон чоловічої статевої сфери, який продукується:
у чоловіків – клітинами Лейдига, що розташовані між сім’яними канальцями в сім’яниках (ще називають, ендокриноцитами яєчка);
у жінок – яєчниками (у значно меншій кількості, ніж у представників чоловічої статі);
у представників обох статей – корою наднирників.
Синтезування гормону активізується та контролюється лютеотропіном, який виробляє гіпофіз. Коли збільшується рівень тестостерону в крові показники ЛГ зменшуються. А у разі росту показників лютеотропіну зменшується вміст “чоловічого гормону”.
Кортизол — стероїдний гормон кори наднирників, найбільш активний з глюкокортикоїдних гормонів. Регулятор вуглеводного, білкового та жирового обміну.
Кортизол виробляється пучковою зоною кори наднирників з 17-ОН прогестерону під контролем АКТГ (адренокортикотропного гормону). Кортизол метаболізується у печінці, період напіврозпаду гормону складає 80−110 хвилин, він фільтрується у ниркових клубочках і видаляється з сечею.
Цей гормон відіграє ключову роль в захисних реакціях організму на стрес. Він має катаболічну дію:
Антитіла до тиреоїдної пероксидази – показник агресії імунної системи по відношенню до власного організму. Тиреоїдна пероксидаза забезпечує утворення активної форми йоду, що здатна вступити в процес йодифікації тиреоглобуліну. Антитіла до ферменту блокують його активність, внаслідок чого знижується секреція тиреоїдних гормонів (T4, T3). Однак АТ-ТПО можуть бути лише «свідками» аутоімунного процесу.
Статевий гормон дегідроепіандростерон сульфат є неактивною формою основного передвісника андрогену (ДГЕА), він міститься в крові і чоловіків, і жінок. Під час статевого дозрівання гормон відіграє важливу роль у формуванні вторинних статевих чоловічих ознак і здатний перетворюватися на естрадіол та тестостерон.
Дегідроепіандростерон сульфат (ДГАЕС) продукується в наднириках, а сульфат, що приєднується до нього, робить його «резервним», тобто біологічно неактивним. Якщо ж організм відчуває потребу в андрогенах, то сульфатна група відщеплюється, після цього активність гормону відновлюється.
17 oh прогестерон (або 17-альфа прогестерон, гідроксипрогестерон, 17-ОН) відноситься до регуляторів менструального циклу та статевої функції, впливає на зачаття дитини та її виношування. Є проміжним продуктом утворення в наднирниках кортизолу та інших важливих гормонів. У нормальному стані рівень 17 прогестерон у крові незначний. У жінок його значення коливаються під час вагітності і у зв’язку з менструальним циклом.
У перший день циклу 17 oh прогестерон виділяють в незначному обсязі яєчники. Його рівень небагато збільшується до середини циклу і не змінюється впродовж всієї другої фази.
Під час вагітності кількість цього продукту потрошку зростає. У випадку, якщо зачаття не було, його показники знову знизяться до мінімуму.
Вільний естріол — стероїдний гормон.
Естріол менш активний, ніж естрадіол і естрон. Його ефекти дуже залежать від концентрації гормону в крові. За відсутності вагітності в крові є дуже низька концентрація естріолу. Під час вагітності, починаючи з періоду формування плаценти, концентрація гормону різко збільшується.
Альфа-фетопротеїн – глікопротеїн, що виробляється в ембріональному жовтковому мішку, печінці та епітелію кишківника плода. Молекулярна маса білку – близько 70 000 дальтонів, період його напіврозпаду складає 5-7 днів. В організмі плода він виконує функції альбуміну дорослої людини: здійснює транспорт деяких речовин, що необхідні для розвитку плода, зв’язує естрогени, обмежує їхній вплив на організм, що розвивається, і захищає від негативного впливу імунної системи матері.
Антимюллерів гормон (АМГ) – особлива речовина, що виробляється в чоловічому та жіночому організмі, активно впливає на формування та ріст тканин. Особливо активну участь він бере у статевій функції, впливає на репродуктивні здатності. У гінекології виступає в ролі маркера оваріального резерву.
АМГ в організмі жінки та чоловіка виконує різні функції. У чоловіків він бере участь у формуванні статевих органів, тобто активно виробляється до статевого дозрівання, після цього його значення поступово знижуються.
У жінок цей гормон відіграє особливу роль у репродуктивному віці. Часто порушення його утворення перешкоджають настанню, розвитку вагітності. Для уточнення цієї умови призначають аналіз крові на АМГ.
Хоріонічний гонадотропін людини – це особливий білок-гормон, що виробляють оболонки ембріона, що розвивається, після імплантації в матку. Упродовж всього періоду вагітності він підтримує її нормальний розвиток, стимулюючи утворення естрогену та прогестерону.
Підвищена концентрація ХГЛ в сечі і в крові жінки – це одна з найперших ознак вагітності. Аналіз крові на вагітність можна призначати уже з 8-11-14 дня з моменту зачаття.
Аналіз ХГЛ під час вагітності дає можливість визначити наявність багатоплідної вагітності, дозволяє слідкувати за ходом її розвитку. ХГЛ вільний використовують для ранньої пренатальної діагностики вродженої патології плода.
Дослідження поліморфізму гена метилентетрагідрофолатредуктази (MTHFR) має прогностичне значення і дозволяє визначити ризик розвитку онкологічних та серцево-судинних захворювань, а також дефектів внутрішньоутробного розвитку під час вагітності через порушення обміну фолієвої кислоти та гіпергомоцистенемії, оцінити вірогідність патології у потомства.
Комплексний генетичний аналіз, який дозволяє визначити ризик тромбофілії. Він являє собою молекулярно-генетичне дослідження генів факторів зсідання крові, тромбоцитарних рецепторів, фібринолізу, обміну фолієвої кислоти, зміна активності яких прямо або опосередковано зумовлює схильність до підвищеного тромбоутворення.
Комплексне дослідження, яке дозволяє визначити провідні генетичні причини чоловічого безпліддя й вибрати відповідну тактику ведення пацієнта.
Дослідження включає найчастіші генетичні причини чоловічого безпліддя: виявлення делецій в області локусу AZF, що впливають на сперматогенез, визначення кількості CAG-повторень в гені AR, пов’язані зі змінами чутливості до андрогенів та пошук мутацій в гені CFTR, який відповідає за розвиток захворювання муковісцидоз, клінічним проявом якого є обструктивна азооспермія.
Муковісцидоз – це спадкове захворювання, обумовлене зміною (мутацією) в гені, який відповідає за синтез білка, що здійснює в клітинах функцію каналу для іонів хлору. Через порушення функції цього каналу слиз і інші секрети стають дуже густими і в’язкими в легенях, підшлунковій залозі та інших органах. Це призводить до розвитку в легких хронічної інфекції, що ушкоджує легеневу тканину; порушення перетравлення їжі, оскільки ферменти підшлункової залози не можуть потрапити в кишечник, і іншим клінічними проявами.
Каріотипування – цитогенетичне дослідження, вивчення хромосомного набору людини, що дозволяє виявити відхилення у структурі та числі хромосом. Воно допомагає виявити порушення хромосом, що вірогідно, не впливають на здоров’я людини, але все ж таки важливі для планування майбутньої вагітності та для здоров’я майбутньої дитини (патології плода, аномалії розвитку).
Каріотип – це повний хромосомний набір клітин людини. У нормі він складається з 46 хромосом, з них 44 аутосоми (22 пари), що мають однакову будову і в чоловічому, і в жіночому організмі, та одна пара статевих хромосом (XY у чоловіків і XX у жінок). Кожна хромосома несе гени, відповідальна за спадковість. Каріотип 46, ХХ – відповідає нормальному жіночому каріотипу, а каріотип 46, XY – це нормальний чоловічий каріотип. Каріотип залишається незмінним впродовж всього життя.
Синдром ламкої X-хромосоми або синдром Мартіна-Белла є результатом порушення в гені FMR1 (fragile X mental retardation-1), що розташований на Х-хромосомі й відіграє важливу роль у появі та розвитку нервових зв’язків, навчанні та запам’ятовуванні. Частота цього синдрому серед хлопчиків складає 1:4000.
Так звана «ламкість» X-хромосоми проявляється в тому, що хромосома виглядає нетипово під час спеціального фарбування, як наче один кусочок відділився, хоча фізично вона залишається цілою. Генетична основа цього явища полягає у збільшенні числа тринуклеотидних повторів CGG в гені FMR1, що розташований на X-хромосомі.
HLA-типування подружжя проводять під час діагностики безпліддя, перед плануванням вагітності та підготовкою до ЕКЗ, у разі невиношування вагітності та випадках невдалих спроб ЕКЗ, а також подружжю, що є родичами.
HLA-типування – аналіз генотипування алелей I та/або II класів для визначення наявності схожості HLA-антигенів.
HLA-антигени (human leucocyte antigens) тканинної сумісності – білки, розташовані на поверхні більшості клітин, що виконують роль своєрідних “антен”, які дозволяють організму розпізнавати власні та чужі клітини (бактерії, віруси, ракові клітини тощо.) і за необхідності запускати імунну відповідь, що забезпечує вироблення специфічних антитіл та видалення чужорідного агента з організму.
Цей аналіз призначений для виявлення мутацій, пов’язаних з одним з найчастіших моногенних захворювань – проксимальної спінальної м’язової атрофії I, II, III типів. Дослідження делеції 7 і 8 екзонів тіломірної копії гена SMN може мати діагностичне значення (у хворих з клінічними проявами захворювання), а також прогностичне значення щоб виявити наявність несприятливих делецій у здорових осіб, що вступають в шлюб та/або планують народжувати дітей.
Фенілкетонурія (гіперфенілаланінемія, ФКУ, ГФА, OMIM261600) – група гетерогенних аутосомно-рецесивних захворювань, що зумовлені порушенням обміну незамінної амінокислоти фенілаланіну.
У 98% хто захворів ГФА зумовлена недостатністю ферменту фенілаланінгідроксилази (фенілкетонурія), що бере участь в процесі перетворення фенілаланіну в тирозин. 2%, що залишилися, всіх ГФА викликані порушенням синтезу або регенерації тетрагідробіоптерину (BH4), кофактора в реакції гідроксилірування фенілаланіну, тирозину та триптофану.
Наявність хромосомних аномалій плода (зміна кількості або структури хромосом) є однією з найчастіших причин завмерлих вагітностей на ранніх строках гестації. Хромосомні аномалії можуть або виникати випадково в яйцеклітинах, сперматозоїдах на ранніх етапах розвитку ембріонів, або успадковуватися від батьків, які є носіями хромосомних аномалій у збалансованому вигляді.
Виявлення хромосомних аномалій в матеріалі завмерлих вагітностей дозволяє не тільки визначити причину зупинки розвитку вагітності, але й оцінити репродуктивні ризики та спланувати майбутню вагітність.
FISH аналіз сперми – це експертна діагностика хромосомного набору в чоловічих статевих клітинах за допомогою флюоресцентних зондів. За допомогою методу можна: виявити зміни кількості хромосом в ядрах чоловічих гамет визначити частоту сперміїв з хромосомними аномаліями.
ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. ВІЛ-інфекція – це інфекційне захворювання, що викликане ВІЛ. Як і всім вірусам, цьому типу вірусу необхідні людські клітини для розмноження, інакше він просто не зможе існувати. Вірусу імунодефіциту людини потрібні спеціальні клітини для розмноження з назвою CD4 (лімфоцити). Це клітини імунної системи людини. Упродовж довгого часу імунна система справляється з вірусом і людина не потребує будь-яких додаткових методів лікування, однак, з часом вона стає слабше і без необхідного лікування захворювання призводить до СНІДу. У разі зараження від людини людині передається безпосередньо вірус, що називається ВІЛ.
Неправильно говорити «заразитися СНІДом» або ж здати на СНІД аналізи, оскільки людина не заражається безпосередньо СНІДом, він заражається ВІЛ-інфекцією і здає також аналізи на ВІЛ.
Аналіз проводять, щоб виявити Treponema pallidum (блідої трепонеми) – бактерії, що викликає сифіліс – хронічне венеричне інфекційне захворювання, яке частіше за все передається статевим шляхом, наприклад у разі прямого контакту з сифілітичною язвою (твердим шанкром), також можливе внутрішньоутробне зараження. Джерелом інфекції є хвора людина. Сифіліс легко виліковується, але загрожує серйозними проблемами зі здоров’ям, якщо нічого не робити із цим. Інфікована мати здатна передавати захворювання своєму плоду, у якого можуть розвиватися серйозні та невідворотні зміни.
Гепатит С – інфекційне захворювання, що викликане вірусом гепатиту С (ВГС).
Основний шлях передачі інфекції – через кров (у разі переливання елементів крові й плазми, пересадці донорських органів, через нестерильні шприци, голки, інструменти для татуювання, пірсингу). Вірус гепатиту С уражає перш за все печінку, що часто призводить до хронічної форми захворювання, до цирозу та раку печінки. У разі інфікування ВГС симптом часто немає, тому захворювання рідко діагностують на ранній стадії. Гепатит С може безсимптомно протікати впродовж десятиліть в хронічній формі — навіть до розвитку вторинних симптомів в результаті серйозно ураження печінки. Через цю особливість виявлення та протікання захворювання необхідно обстеження крові на виявлення антитіл до гепатиту С (анти-HCV) для всіх пацієнтів з групи ризику.
Anti-HBs-антитіла з’являється у фазі видужання після гострого гепатиту В, зазвичай через 3 – 4 місяці після елімінації HBsAg (так звана фаза «вікна»). Тривалість фази вікна може коливатися від 1 місяця до 1 року, залежно від стану імунної системи хворого. У цей період «вікна» важливо обстежити пацієнта на anti-HBc IgM.
Anti-HBs-антитіла особливо важливі у забезпеченні імунного захисту проти цього вірусу, тому кількісне визначення анті-HBs-антитіл зазвичай використовувати в контролі ефективності імунітету у разі вакцинації проти гепатиту В. З часом, титр антитіл знижується до того, що їх не можна виявити. Іноді можлива пожиттєва циркуляція anti-HBs-антитіл. Поява анти-HBs на фоні клінічного покращення у хворого гепатитом В та зникнення HBsAg є гарною прогностичною ознакою та показником вилікування.
Антитіла класу G до вірусу простого герпесу 1 і 2 типів (ВПГ, HSV), що свідчать про інфекцію вірусом простого герпесу 1 або 2 типів.
Антитіла класу G виробляються в період хронічної інфекції вірусом простого герпесу першого або другого типу.
Особливості інфекції. Генітальний герпес викликає дві різні, але споріднені форми вірусу Herpes simplex (простий герпес), відомі як вірус герпесу типу 1 (ВПГ- 1), він частіше за все викликає «лихорадку» на губах – і вірус герпесу типу 2 (ВПГ- 2). Частіше причиною ураження геніталії є другий тип. Але і захворювання губ, викликане вірусом I типу, поступово може перейти й на інші слизові, зокрема й на статеві органи. Зараження може відбутися в результаті безпосереднього контакту з інфікованими статевими органами під час статевого акту, під час тертя статевих органів одне об одне, під час орально-генітальному контакті, анальному статевому акті або орально-анальному контакті. І навіть від хворого статевого партнера, у якого зовнішні ознаки хвороби поки відсутні.
Антитіла класу М до вірусу простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ, HSV). Маркер первинного інфікування вірусом простого герпесу.
Антитіла до вірусу герпесу класу М – перші антитіла, що формуються після інфікування вірусом герпесу, що з’являються в крові впродовж 1 – 2 тижнів від початку інфекції. Антитіла IgM до вірусу герпесу – переважно маркер первинної інфекції. У 10 – 30% людей з реактивацією старої інфекції також можуть бути виявлені антитіла класу IgM.
Інфекція, що викликана вірусом простого герпесу (HSV) входить в групу репродуктивно значимих інфекцій, що позначені як TORCH-комплекс (назва утворена першими буквами в латинських назвах – Toxoplasma, Rubella, Cytomegalovirus, Herpes); первинне інфікування цими збудниками, або загострення уже наявності хронічної інфекції з цієї групи під час вагітності є потенційно небезпечним для розвитку плода та дитини. За можливості, обстеження на TORCH-інфекції доцільно проходити за 2-3 місяці до запланованої вагітності, щоб мати уявлення про стан імунітету по відношенню до них, за необхідності провести лікування або забезпечити профілактику та контроль.
Антитіла класу IgG до цитомегаловірусу – специфічні імуноглобуліни, що виробляються в організмі людини в період виражених клінічних проявів цитомегаловірусної інфекції, та є серологічним маркером цього захворювання, а також перенесеної в минулому цитомегаловірусної інфекції.
У відповідь на впровадження в організм цитомегаловірусу (ЦМВ) розвивається імунна перебудова організму. Інкубаційний період коливається від 15 днів до 3 місяців. Імунітет за цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) нестійкий, повільний. Можлива реінфекція екзогенним вірусом або реактивація латентної інфекції. Захисна реакція організму проявляється, перед усім у вигляді утворення специфічних антитіл класів IgM и IgG до ЦМВ. Специфічні антитіла відповідають за лизис внутрішньоклітинного вірусу, а також інгібують його внутрішньоклітинну реплікацію або поширення від клітини до клітини. Сироватки пацієнтів після первинної інфекції містять антитіла, що реагують з внутрішніми протеїнами ЦМВ (р28, р65, р150). У сироватці людей, що вилікувалися, містяться в основному антитіла, що реагують з глікопротеїнами оболонки.
Авідність — це оцінка здатності антитіл IgG поєднуватися з цитомегаловірусом для подальшої нейтралізації останнього. Антитіла класу IgG до цитомегаловірусу – специфічні імуноглобуліни, які виробляються в організмі людини в період виражених клінічних проявів цитомегаловірусної інфекції та свідчать про попереднє або нещодавне інфікування.
Дослідження авідності імуноглобулінів класу G (IgG) до вірусу краснухи – метод обстеження, що дозволяє визначити ступінь ефективності специфічного взаємодії між молекулами антитіл та антигенів, швидкість утворення імунного комплексу й повноту нейтралізації антигенів. Цей аналіз використовується для диференціальної діагностики недавніх випадків інфекції та раніше перенесених форм у людей з підвищеним титром антитіл (IgG) в крові, диференціальної діагностики з контактним дерматитом, шкірними проявами сифілісу, скарлатиною, хворобою Кавасакі, у разі контакту вагітної жінки з хворим краснухою.
Імуноглобуліни класу IgM є основним показником гострої стадії процесу та реінфекції. Виявляються в крові через 7-10 днів після початку інфекції і персистують близько 2 місяців. У певних випадках у неінфікованих людей можливе виявлення псевдопозитивних результатів IgM. Таким чином, дослідження антитіл IgM потрібно проводити лише в комплексі з іншими серологічними методами.
Авідність — це оцінка здатності антитіл IgG поєднуватися з вірусом краснухи для подальшої нейтралізації останнього. На початку захворювання IgG достатньо слабко з’єднуються з вірусом, тобто мають низьку авідність. З розвитком іммуної відповіді авідність антитіл IgG збільшується. В ході імунної відповіді організму на проникнення інфекцйного агента стимульований клон лімфоцитів починає виробляти спочатку специфічні IgM-антитіла, а трошки згодом і специфічні IgG-антитіла. IgG-антитіла мають спочатку низьку авідність. Потім розвиток імунного процесу поступово йде в бік синтезу лімфоцитами високоавідних IgG-антитіл, більш зв`язуються відповідними антигенами і, відповідно, більш надійно їх елімінують.
Токсоплазма (Toxoplasma gondii), антитіла IgG – аналіз, що призначений для пошуку антитіл класу G до токсоплазми – простішому мікроорганізму-паразиту. Захворювання, що він викликає -токсоплазмоз, дуже поширене: в середньому у світі заражено більше 23% людей, а в деяких країнах ця цифра може складати 95%. Захворювання від людини людині передається тільки в одному випадку: від матері дитині.
Анти-Toxo-IgM з’являються упродовж 2 тижнів після інфікування і можуть зберігатися до року та більше. Їхня наявність не є чітким показником гострої інфекції. Але виявлення у раніше серонегативних (тобто таких, що не мали антитіл до Toxoplasma gondii) жінок під час вагітності анти-Toxo-IgM антитіл вказує на свіжу інфекцію, що може призводити до вродженого токсоплазмозу.
Для лабораторної діагностики важлива авідність антитіл igg, оскільки дає можливість визначити, коли відбулося зараження пацієнта. Авідність антитіл igg к toxoplasma gondii кількісно оцінюється за допомогою індексу, який виражається в долях або процентах.
Індекс авідності до токсоплазми показує число антитіл зі ста, які міцно зв`язуються з мембранами токсоплазм.
Лабораторне дослідження методом ПЛР (полімеразна лінцюгова реакція) направлено на виявлення РНК коронавірусів SARS-CoV-2/SARS-CoV в біологічному матеріалі людина (слизиста носоглотки або ротоглотки).
Таким чином, тест ПЛР на COVID-19 показує наявність або відсутність в організмі людини ДНК або РНК коронавірусної інфекції.
Дослідження методом ПЛР дозволяє виявлення РНК вірусу на найпершій стадії захворювання, коли ще немає симптомів.
Результати ПЛР тесту на коронавірус є основою для постановки кінцевого діагнозу захворювання COVID-19.
За необхідності отримати терміновий результат (у день здачі аналізу), вартість аналізу складає 1 000 грн (+200 грн до ціни акційної пропозиції).
Фемофлор 16 – дослідження біоценозу піхви у жінок методом ПЛР.
Метод дозволяє кількісно визначити склад мікрофлори піхви:
-факультативно-анаеробні мікроорганізми: Lactobacillus spp., Enterobacterium spp., Streptococcus spp., Staphylococcus spp.;
-облігатно-анаеробні мікроорганізми: Gardnerella vaginalis/ Prevotella bivia/Porphyromonas spp., Eubacterium spp., Sneathia spp./Leptotrichia spp./Fusobacterium spp., Megasphaera spp./Veilonella spp./Dialister spp., Lachnobacterium spp./Clostridium spp., Mobiluncus spp./Corynebacterium spp., Peptostreptococcus spp., Atopobium vaginae;
-мікоплазми: Mycoplasma hominis/Mycoplasma genitalium, Ureaplasma spp.;
-гриби: Candida spp.
Гонокок (Neisseria gonorrhoeae) – це грамнегативна бактерія, що відносяться до диплококів і викликаючи одне з найпоширеніших венеричних захворювань – гонорею. Гонорея розповсюджується статевим шляхом. Більшість пацієнтів (близько 80%), що заразилися гонореєю, – сексуально активні люди віком від 16 до 30 років. Частіше за все це відбувається внаслідок незахищених сексуальних контактів з інфікованим партнером, однак іноді гонорея передається побутовим шляхом (через предмети особистої гігієни: рушники, губки та інше), а також під час пологів від інфікованої матері дитині.
Якісне визначення ДНК трихомонади (Trichomonas vaginalis) методом ПЛР.
Трихомоніаз – одне з найчастіших захворювань, що передається статевим шляхом. У чоловіків уражається сечовипускний канал (трихомонадний уретрит), у жінок – піхва і уретра.
Аналітичні показники: виявлення ДНК трихомонади в клінічних зразках методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЦР):
Фрагмент, що визначають – специфічна ділянка геномної послідовності T.vaginalis, щ оповторюється;
специфічність визначення – 94%;
чутливість визначення – не менше 100 молекул ДНК трихомонади в 5 мкл в пробе,що пройшла обробку.
Дослідження для виявлення збудника урогенітального хламідіозу (Chlamydia trachomatis), в ході якого за допомогою метода полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (РТ-ПЦР) визначається генетичний матеріал (ДНК) хламідій в зразку біоматеріалу.
Mycoplasma genitalium — найбільш патогенний представник мікоплазм – мікроорганізмів, здатних паразитувати на мембрані сперматозоїдів та епітелію слизової оболонки сечостатевих органів. Основний шлях зараження – статевий, але можливий і від хворої матері до дитини під час вагітності або пологів. Мікоплазмоз виявляється у 50-60 % пацієнтів, що страждають на хронічні захворювання органів сечостатевої системи. А також у 5-15 % здорових людей, що свідчить про існування безсимптомної форми інфекції. Активація безсимптомної форми мікоплазмозу можлива у разі зниження імунітету через переохолодження, стресів, під час вагітності. Тривалість прихованого періоду захворювання 3-5 тижнів, у середньому 15-19 днів. У чоловіків уражаються уретра, парауретральні ходи, сім`яні пухирці, яєчки, придатки яєчок, передміхурова залоза, сечовий міхур. Активація безсимптомної форми мікоплазмозу можлива у разі погіршення імунітету через переохолодження, стрес, під час вагітності.
Дослідження для виявлення збудника урогенітального мікоплазмозу (Mycoplasma hominis), під час якого за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (РТ-ПЛР) визначається генетичний матеріал (ДНК) мікоплазм в зразку біоматеріалу.
Уреаплазма (Ureaplasma species), методом ПЛР – аналіз, що дозволяє визначити чи є в організмі пацієнта представники двох видів уреаплазм: Ureaplasma urealyticum та Ureaplasma parvum. За допомогою аналізу перевіряють, чи є у зразку генетичний матеріал (ДНК) цих мікроорганізмів.
Гарднерелльоз (бактеріальний вагіноз), частіше виявляють у жінок дітородного віку. Захворювання виникає внаслідок різкого порушення балансу мікрофлори піхви: лактобактерії, що в нормі переважають, заміщаються анаеробними мікроорганізмами. Гарднерелльоз може бути причиною ускладнень вагітності: запальних захворювань, маткових кровотеч, післяпологового ендометриту, пневмонії у новонароджених.
Цитомегаловірус, ДНК CMV, якісний — визначення ДНК цитомегаловірусу в біоматеріалі, що досліджують, методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в режимі «реального часу».
Вірус простого герпесу 1/2 типу, ДНК HSV 1/2, якісний — визначення ДНК вірусу простого герпесу 1/2 типу (HSV 1/2) в крові методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в режимі «реального часу».
Метод ПЛР дозволяє ідентифікувати в біологічному матеріалі ділянку генетичного матеріалу, що шукають, та визначити одиничні молекули ДНК вірусу, що не можна виявити іншими методами. Принцип методу оснований на багаторазовому збільшенні числа копій специфічного для цього збудника ділянки ДНК.
Антитіла класу G до антигену Chlamydia trachomatis. Маркер перенесеної або наяної інфекції.
З`являються через 15 – 20 днів після потрапляння в організм Chlamydia trachomatis. IgG, що тривалий час циркулюють вказують на перенесену хламідійну інфекцію. Це специфічні, високоактивні антитіла, однак стійкого імунітету проти хламідій вони не забезпечують. IgG зберігаються упродовж кількох років, іноді навіть пожиттєво.
Антитіла класу IgM з’являються уже через 5 днів після початку хвороби (або загострення хронічного процесу), зникають через 2-3 місяці навіть без лікування. Антитіла класу IgG з’являються через 15 – 20 днів після впровадження в організм Chlamydia trachomatis. Це специфічні, високоактивні антитіла, однак стійкого імунітету проти хламідій вони не забезпечують. IgG зберігаються впродовж кількох років, іноді навіть пожиттєво.
Мікоплазми — група внутрішньоклітинних мікроорганізмів – грамнегативних бактерій розміром 115 – 200 нм, що не мають щільну клітинну стінку, та вкриті тришаровою цитоплазматичною мембраною. Описано кілька штамів мікоплазм.
Умовно мікоплазми поділяють на 6 груп, залежно від захворювань, які вони викликають. До групи мікоплазм, що викликають ураження урогенітального тракту у чоловіків і жінок, відносять Mycoplasma hominis тип I та тип II, Ureaplasma urealyticum.
Антитіла IgM до мікоплазми – специфічні імуноглобуліни, що виробляються організмом у відповідь на зараження мікоплазмою (Mycoplasma homsnis), збудником урогенітального мікоплазмозу. Мікоплазма це бактерія що, не має клітинної стінки й паразитує на клітинній мембрані.
Ureaplasma urealyticum (з лат. urea – сечовина) – мілкі, що не мають клітинної стінки, розмножуються простим поділом бактерії. Як й інші мікоплазми, Ureaplasma urealyticum зазвичай перебувають на слизових оболонках. Основним живильним субстратом для них є сечовина, у зв’язку з чим, очевидно, вони схильні зселяти сечостатеву систему.
Антитела класса Ig M к U. urealyticum являются свидетельством иммунного ответа, возникшего в ходе текущей экспозиции к Ureaplasma urealyticum
Трихомоніаз – захворювання сечостатевого тракту, що викликане інфікуванням Trichomonas vaginalis – джгутиковим простим з рода трихомонад.
Воно досить поширене у жінок 20 – 40 років, рідше буває у чоловіків та дуже рідко – у дітей. У жінок уражається уретра, вульва, піхва і шийка матки. У чоловіків – уретра, передміхурова залоза та сім’яні пухирці, але зазвичай захворювання протікає малосимптомно. Зазвичай інфекція передається статевим, рідше – контактно-побутовим шляхом. Прикріпляючись до клітин плаского епітелію сечостатевого тракту трихомонади взаємодіють з мікробною флорою, що оточує і порушують нормальний біоценоз піхви. Трихомоніаз може бути причиною безпліддя та ускладнення вагітності.
Антитіла класу IgM виявляються в крові через 1–2 тижні після інфікування. Упродовж короткого періоду відбувається підвищення титра, потім слідує зниження рівня концентрації імуноглобулінів IgM. Через деякий час рівень антитіл IgM падає нижче значень, що визначаються.
Данный анализ позволяет выявить антитела класса IgМ к Trichomonas vaginalis, возбудителю трихомониаза в сыворотке крови. Анализ помогает диагностировать текущий или перенесенный ранее трихомониаз.
Гарднерелла вагіналіс сприяє розвитку бактеріального вагінозу у жінок, що погіршує якість сексуального життя. Визначення антитіл до гарднерелли IgG за допомогою імуноферментного аналізу сприяє швидкому та якісному отриманню аналізу.
Суть імуноферментного аналізу базується на визначенні антитіла до бактерії, яка виділяє антигени, що уловлюються антитілами організму. Антитіла IgG вказують на хронічне протікання захворювання, чим раніше це буде виявлено, тим кращий прогноз для здоров`я людини.
Діагностика гарднелльозу способом визначення ДНК гарднелли (Gardnerella vaginalis) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) с детекцією в режимі «реального часу». Gardnerella vaginalis є мікроорганізмом, асоційований з бактеріальним вагінозом (на ряду з Atopobium vaginae, Bacteroides spp., Prevotella spp., Porphyromonas spp., Fusobacterium spp. та ін.).
Вовчаковий антикоагулянт являє собою аутоантитіло, що виробляє імунна система людини проти власних фосфоліпідів і білків, пов’язаних з фосфоліпідами.
Коли наявність вовчакового антикоагулянта в крові людини збільшується, вони прикріпляються до тромбоцитів, стінок судин, беруть участь в реакції зсідання крові, в результаті провокують розвиток тромбозу.
Антикоагулянти вовчакового типу збільшують ризик утворення тромбів в артеріях і венах, що можуть в будь-якій частині тіла блокувати тік крові, що призводить до інфарктів, серцевих нападів, емболії легень, мимовільних абортів. Для його визначення необхідний тест, що це підтверджує.
Кардіоліпінові антитіла, характерні для антифосфоліпідного синдрому, для зв’язування з кардіоліпіном потребують наявності білкового кофактора. Бета-2-глікопротеїн 1 є таким білковим кофактором, утворюючи на поверхні аніонних фосфоліпідів неоантиген, що розпізнається бета-2-глікопротеїн 1-залежними антитілами до кардіоліпіну. Цей антигенний комплекс є основною серологічною мішенню при АФС.
Кардіоліпінові антитіла, характерні для антифосфоліпідного синдрому, для сполучення з кардіоліпіном вимагають наявності білкового кофактора. β2-глікопротеїн — білковый кофактор, що утворює на поверхні фосфоліпідів антиген, який розпізнається β2-глікопротеїн 1-залежними антитілами до кардіоліпіну. Цей антигенний комплекс є основною серологічною мішенню за АФС. Anti-β2-GР1 класів IgG та IgM є більш специфічними, але менш чутливими діагностичними маркерами АФС в порівнянні з АКЛ класів IgG и IgM.
Антитела до кардіоліпіну – це аутоантитіла, направлені організмом проти власного кардіоліпіну. Вони є лабораторним маркером антифосфоліпідного синдрому.
Простат-специфічний антиген загальний – це кількість в крові доступних для визначення фракцій речовини, що входить до складу секрету передміхурової залози, – серинової протеази. Простат-специфічний антиген є лабораторним маркером стану тканини передміхурової залози.
Згідно з дослідженнями, папіломавірус є у більшої частини людства. Це термостабільний, малий, вірус, що містить ДНК. Частіше папілому пригнічує імунна система і вона перебуває в неактивному стані. Бородавки (гострокінцеві кондиломи) є першим симптомом того, що варто здати аналіз на вірус папіломи людини (ВПЧ).
Папіломавірус передається від людини людині. Частіше за все – це статевий шлях передачі. Вірусні часточки такі маленькі, що презервативи не можуть захистити на 100% від їх передачі. Не застраховані також немовлята від зараження, яке відбувається під час пологів і проявляється папіломами в гортані. Тому варто звернути увагу на цю обставину під час вагітності. Буває також зараження у побуті, через дотики.
Онкомаркер СА 125 – білок, що продукують клітини епітелію яєчників. Карбоангідридний маркер СА 125 є одним з найбільш затребуваних діагностичних тестів у разі раку яєчників. За серозного раку чутливість дослідження на СА 125 складає від 42% до 99%, залежно від стадії злоякісного процесу.
Білок 4 епідидиміса (НЕ4) в організмі людини виробляють клітини верхніх дихальних шляхів, епітелію репродуктивних органів, підшлункової залози. Він є онкологічним маркером та використовується для комплексної діагностики епітеліального раку яєчників, моніторингу раку яєчників, що діагностували раніше.
Оцінка ризику розвитку рака яєчників, індекс ROMA-1 (СА-125, НЕ-4) — показник, що розраховують на основі рівня онкомаркерів CA-125 и HE-4, який дає можливість оцінити статистичну вірогідність наявності рака яєчників за наявності утворення в малому тазі. Дослідження показане жінкам в період пременопаузи.
Антитіла до антигенів сперматозоїдів – додатковий тест в діагностиці імунологічних причин безпліддя у чоловіків та жінок.
Антиспермальні антитіла виявляють в слизи шийки матки, сім`яній плазмі, на поверхні сперматозоїдів. Ці антитіла – аутоантигенні: імунологічно вони чужерідні у власному організмі. У нормі їхньому виникненню в чоловічій репродуктивній системі передують різні механізми: гематотестикулярний бар`єр, здатність сперматозоїдів скинути з оболонки антигени і т. і. Збій механізмів захисту на будь-якому рівні призводить до появи антиспермальних антитіл. Утворенню антитіл в жіночому організмі перешкоджають різні механізми, що знижують імунну відповідь.
Виявлення в крові аутоантитіл, направлених проти власних клітин теки (сполучної тканини) яєчників. Використовується для діагностики вторинної аменореї та інфертильності, а також для оцінки проведеного лікування безпліддя за допомогою метода екстракорпорального запліднення (ЕКЗ).
У жінок аналіз на інгібін В це додатковий до аналізу на ФСГ і дозволяє визначити настільки ефективний тип стимуляції ФСГ для росту готових до зачаття фолікулів. Аналіз на інгібін В використовують у діагностиці порушень репродуктивної функції. У разі зниження функції яєчників, рівень інгібіну В знижується.
Гомоцистеїн – це амінокислота, що містить сіру, яка в є у невеликій кількості у всіх клітинах людського організму. Вона є результатом метаболізму метіоніну, який не продукує організм, а потрапляє з їжі. Для метаболізму необхідні фолієва кислота та вітаміни В6, В12. У здорових клітинах гомоцистеїн швидко перетворюється в інші речовини. Якщо у людини дефіцит цих вітамінів, то рівень гомоцистеїну може бути підвищений.
Вітамін В12 містить кобальт та цианогрупу, що утворюють координаційний комплекс. В організмі людини не синтезується.
Джерела вітаміну це кишкова мікрофлора, а також продукти тваринного походження (дріжджі, молоко, м’ясо, печінка, нирки, риба та яєчний жовток). Жіноче молоко містить вітамін В12 у вигляді метилкобаламіну – основній формі, в якій вітамін є в організмі людини. Під час переварювання у шлунку цианокобаламін зв’язується з внутрішнім фактором Кастла – білком, що синтезується парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку, що виробляють також і соляну кислоту. У клубовій кишці цей комплекс всмоктується; в клітинах слизової вітамін В12 Вивільняється та пов’язується з білком – транскобаламіном, який доставляє цианокобаламін в печінку та інші тканини.
Показник, що відображає статус вітаміну D в організмі. 25(OH)D – основний метаболіт вітаміну D, що є в крові.
Він переважно утворюється в печінці. 25(OH)D в крові переноситься в комплексі з транспортним білком, може депонуватися в жировій тканині. Невелика частина 25(OH)D піддається гідроксилюванню в нирках з утворенням більш активного метаболіту – 1,25(OH)D.